Жіноче питання» охоплює коло проблем, які пов’язані з позицією жінки в сім’ї та суспільстві, із захистом її гідності та прав, із пошуками шляхів звільнення від пригноблення та дискримінації в здобутті освіти, роботи, у зайнятті провідного становища в суспільно-політичній площині.
Іван Павло ІІ був свідомий тих чинників, які на всіх географічних широтах ускладнювали життєвий шлях жінки, не дозволяючи їй бути вповні собою й позбавляючи людство справжніх духовних багатств. Він бачив, як дедалі сильніше представниці прекрасної статі боролися за свої права. З одного боку, Папа схвалював зусилля жінок, які присвятили себе захисту власної гідності, борячись за основні суспільні, економічні і політичні права, і які розпочали цю відважну ініціативу тоді, коли це вважали ознакою відсутності жіночності, виявом ексгібіціонізму і навіть гріхом. З другого боку, він помічав поширення радикальних феміністичних ідей і те, як багато жінок в ім’я визволення з-під статевої дискримінації та рівності присвоювало собі чоловічі атрибути, як під гаслами «свободи», «визволення», «сучасності», «толерантності» і «поступовості» узаконювалося те, що руйнувало їхню достойність. У своєму посланні про гідність і покликання жінки понтифік наголошував на тому, що справедливий протест проти чоловічого «панування» в жодному разі не може вести до «маскулінізації» жінки; вона не повинна присвоювати собі чоловічі властивості, оскільки не реалізує себе таким чином, а лише втратить і викривить те, що становить її справжнє багатство.
Папа переймався тим, що нерозуміння свого дару жіноцтва багатьох веде на хибні шляхи. Водночас він намагався зрозуміти й пояснити таке наполегливе прагнення до визволення. В інтерв’ю з Вітторіо Мессорі Іван Павло ІІ зауважив, що поява в ліберальних суспільствах феміністичних рухів є реакцією на відсутність належної поваги. На жаль, констатував Папа, у нашій цивілізації жінка стала передовсім «предметом ужитку».
Гендерна дискримінація в багатьох площинах була болючою проблемою впродовж століть, яка врешті визріла, щоб вибухнути. Факт, що жінки підняли голос і почали говорити про рівноправність з чоловіками, почали відвойовувати своє місце і роль у суспільстві, Папа інтерпретував як «знак часу». Загалом поняття «знак часу» має біблійне походження і переважно означало події, які звіщали надходження месіанських часів та спасенну ініціативу Бога стосовно людства. До церковного обігу його ввів Іван ХХІІІ в енцикліці Pacem in terris, у якій «знаком часу» назвав господарчий та суспільний розвиток робітничого класу, участь жінок у громадському житті, процеси деколонізації та широко обговорювані права людини. Відтоді таким формулюванням часто оперують отці ІІ Ватиканського собору, а також Павло VI та Іван Павло ІІ. На загал, його використовують для окреслення всіх подій, явищ, процесів і розвиткових тенденцій (не завжди позитивних), які характерні для визначеного історичного періоду і є викликом для етично-суспільних дій. «Знаки часу» вірянин сприймає як особливий Божий заклик. католицька церква бачить своїм завданням розуміти ці знаки часу у світлі Євангелія й доносити до сучасної людини зрозумілою їй мовою депозит віри і моралі.
Добрих три десятиліття минуло відтоді, як Іван Павло ІІ говорив про всі згадані види дискримінації жінок. Відбулося багато змін на краще, проте до сьогодні такі явища, як порнографія, проституція і торгівля жінками не зникли. Отже, «жіноче питання» й далі актуальне в глобальному контексті.
Проблему Папа бачив не в тому, що жінки почали боротися за рівноправність, а в тому, що ідеї радикального фемінізму були пов’язанні з філософським атеїзмом. Саме атеїзм створив ідеальну атмосферу для утвердження й розвитку фемінізму, що заперечує правду про людину та принципи свободи, справедливості і любові. Усе це, несене на хвилі сексуальної революції, давало не завжди позитивні результати для жінок зокрема та для суспільств загалом (вільні статеві стосунки, легалізація абортів чи масове застосування контрацепції лише сприяє утриваленню утилітарної ментальності).
Оскільки нині погляди на місце жінки в соціумі значно змінилися, церква також потребує глибшого аналізу та вивчення цього питання. Цей «знак часу» є справді викликом для католицької церкви, щоб зробити свій внесок у справу захисту гідності та прав жінки, розглядаючи їх у світлі Божого Слова. У церковній історії є, на жаль, багато прикладів невідповідного ставлення до жінок. У «Листі до жінок» Папа про це згадав та виловив свій щирий жаль із цього приводу. Відтак закликав до того, щоб цей жаль був стимулом для церкви до віднови вірності Євангелії, тобто до визволення жінок з будь-яких форм утиску й домінування.
Є підстава говорити про «християнський фемінізм» у вченні Івана Павла ІІ, адже він указував на зразок Христа, який із відкритістю, повагою, розумінням та сердечністю ставився до жінок, долаючи чинні натоді норми. Ісус поважав їхню гідність, дану Богом від самого початку. Майже за кожної нагоди Папа Іван Павло ІІ повертався до цього біблійного «початку». Він уважав, що в роздумах про достойність і покликання жінки ця правда про людину є вихідний пунктом.
У текстах про створення людини Богом на Його образ і подобу Іван Павло ІІ віднаходить основу гідності жінки: вона покликана бути «поміччю» для чоловіка в плані буття людиною, реалізує себе як особа в самодаруванні в любові та по-особливому близька до таємниці життя через покликання до материнства.
Іван Павло ІІ нагадав про те, що Бог винятковим способом підкреслив гідність жінки у своєму плані спасіння: Марія – Мати Ісуса Христа, Божа Мати. Папа ставить Її за взірець і через Неї намагається подивитися на покликання кожної жінки. На його думку, приклад Марії засвідчує велику повагу Бога до жінки. Таким чином, усі форми дискримінації не мають жодних теоретичних підстав, а Марія є взірцем повного розквіту покликання жінки.
Іван Павло ІІ заохочував використовувати особливі дари жіночої природи не лише у вузькому колі подружжя та родини, а й у суспільній та політичній площинах. Духовна сила жінки пов’язана з усвідомленням, що Бог по-особливому довіряє їй людину. Усім своїм нутром вона приймає таємницю особи. Це наближення до самих джерел таємниці буття є причиною того, що жінка більше, ніж чоловік, бачить людину, бо дивиться серцем, а тому може зробити великий внесок у суспільне життя. Папа вважає, що завдяки якостям жіночої особистості різні суспільні проблеми можуть бути розв’язані з турботою про гуманістичні цінності, невід’ємні від «цивілізації любові», якої дуже потребує сучасний світ. Маючи чутливість до людини, жінка повинна берегти суспільство від агресивного, поширеного нині вірусу деградації та насильства. Саме до неї тягнеться жива надія людства.
Іван Павло ІІ був новатором у багатьох питаннях, як-от у схваленні участі жінки в церковному житті. Однак у справі допуску до священства він притримувався вчення Святого Письма і традиції. У цій сфері шлях жінки не такий, як у чоловіка, що аж ніяк не означає гірший чи менш вартісний. Просто вони отримали від Бога різні місії. Святійший отець, як завжди, поважав відмінність їхніх дарів і цінував компліментарність, тобто взаємодоповнюваність чоловіка та жінки в різних завданнях. Він навчав, що жінка, безсумнівно, покликана відіграти специфічну, гідну і суттєву роль у місії церкви. Беручи участь, як і всі вірні, у священстві, царськості та пророчій місії Христа, вона виражає специфічні аспекти, що відповідають її природі. Саме тому отримує харизми, що дозволяють їй виконати свою місію. Жінці Папа приписує виховні завдання в катехитичних школах, душпастирських інституціях. В усім, що стосується прийняття, зрозуміння та передання Божого Слова шляхом наукових досліджень і навчання богослов’я, може вповні виявитися «геній жінки». Жінка не може служити таїнств у церкві, проте може приготувати до них людину, наприклад через катехизацію. Чутлива до людини, вона може бачити потреби інших і приходити на допомогу. Тому місії та харитативна діяльність є площиною, де жінка може реалізувати себе в служінні Богу і людям.
Коли Папа промовляв «до сердець і умів всіх жінок», він звертався до натхненного джерела Слова Божого. Це надає його словам позачасової вартості. Тому заглиблення в науку понтифіка може бути вельми корисним для сучасної жінки, яка потребує переосмислення своєї сутності, походження і покликання. Святий Папа Іван Павло ІІ ставить перед кожною жінкою завдання відкрити ті дари, які Творець і Відкупитель доручає їй. КОЖНА ВІД «ПОЧАТКУ» ДІСТАЄ В СПАДЩИНУ ГІДНІСТЬ ОСОБИ САМЕ ЯК ЖІНКА. Ісус з Назарета підтверджує цю гідність, нагадує про неї, відновлює її, наповнює змістом Євангелія і Відкуплення, задля якого був посланий у цей світ.
